Ядерна бомба? – будь-ласка! Атомний реактор? – та скільки завгодно! А людське серце? - зась?..

„У Кореї відкривають центр із клонування домашніх тваринок. Всього за 150 тисяч доларів будь-який місцевий багатій може замовити точну копію якогось чотириногого”. Сьогодні мій ранок розпочався саме з цієї радіо-новини. Почувши її, я відклала всі інші справи, щоб спробувати з’ясувати: чому, коли стільки людей чекають на прорив у біотехнологіях, вчені займаються такими дрібницями?

Вівцю Доллі клонували понад 10 років тому – а де ж прогрес, де розвиток? Де обіцяні штучно вирощені органи, які не відторгатимуться організмом? Нам кажуть: справжня наука розвивається повільно, щоб провести достовірні експерименти потрібні чималі гроші та довгий час. Але чому ж тоді не пройшло і кількох років, як досі дивовижні для українця мобільні телефони та ноутбуки стали звичайною частиною життя? Що ж заважає прориву у медицині? Адже, гадаю, вміння лікувати якомога більше хвороб значно важливіше навіть за інформаційну революцію... Спробуємо розібратися, що ж заважає розвитку останнього слова генної інженерії – технології клонування.

Що таке клонування?

Клонування – це штучне відтворення генетично точної копії будь-якої живої істоти. У жіночої особини беруть яйцеклітину, мікроскопічною піпеткою витягають ядро. А на його місце вводиться будь-яка клітина, що містить ДНК організму, який клонують. Фактично це імітація сперматозоїда під час запліднення. З моменту злиття клітини з яйцеклітиною починається розмноження клітин та ріст ембріону.

Розрізняють два види клонування – репродуктивне та терапевтичне.

Терапевтичне клонування – це клонування з обмеженням росту ембріона до двох тижнів. За цей час ембріональні клітини мають великий потенціал для ділення та не мають спеціалізації – в майбутньому вони можуть стати будь-якою тканиною чи органом. Такі клітини називають стовбуровими, їх можна широко використовувати в медицині: вирощувати здорові тканини й пересаджувати їх на місце пошкоджених та хворих. Нові органи не відторгатимуться – організм сприйме їх, як рідні.

Якщо розмноження клонованих клітин не зупинити за два тижні, а ембріон помістити до утроби жінки, він стане плодом, а пізніше – дитиною. Тобто „терапевтичне” клонування може „непомітно” перетворитися на „репродуктивне”. Достатньо тільки знайти потенційну мати, яка дасть згоду виносити та народити клона. Втім, як показали дослідження, кожна клітина має певний потенціал для розвитку, тобто за своє життя вона може поділитися обмежену кількість разів. Найбільший потенціал до поділу мають як раз ембріональні клітини – вони тільки починають своє життя. Саме тому, якщо клонувати дорослий організм, копія не зможе жити стільки ж, скільки оригінал - овечка Доллі померла через шість років, а мала б прожити вдвічі більше. Це сталося тому, що прототипом Доллі стала доросла вівця - на момент клонування її клітини вже більшою чи меншою мірою вичерпали свій життєвий потенціал. Тому відтворення геніїв чи тиранів навряд чи можливе. До того ж, життя людини навряд чи запрограмоване генетично. Скоріше, можна говорити про вірогідність, важливість виховання та соціальні умови.

Хто „за”, хто „проти”

Попри очевидні вигоди та переваги, клонування має цілу армію противників. Вони з’явилися одразу, як тільки людство дізналося про можливість скопіювати будь-який організм. Спробуємо розібратися в агрументах обох сторін.

Проти:
1. проти клонування виступають більшість релігій – вважається, що життя починається з моменту запліднення. Тому ембріон – це вже людина, а використання ембріональних (стовбурових) клітин – це вбивство. До того ж, клонувати – означає взяти на себе роль Бога. (У відповідь деякі науковці говорять: апендицит теж створений Богом. Але якщо в Папи Римського раптом станеться запалення, апендицит видалять).
2. природнє запліднення відбувається за високого рівня сексуальної, тобто емоційної енергії. Багато хто вважає, що це сприяє утворенню власної енергетики плода. А під час клонування ця імпульсивність відсутня, тому ембріон виявляється енергетично неповноцінним.
3. існує моживість, що клони не зможуть стати повноцінними членами суспільства, адже постійно відчуватимуть дискрімінацію.
4. теоретично не тільки ембріональні клітини, а й дорослих клонів можна використовувати як генетичний матеріал та джерело донорських органів.

За:
1. Безумовно позитивний медичний ефект – вирішення проблеми пересадки органів та тканин.
2. Людству властивий страх перед новими досягненнями. Але клонування відбувається і за природніх умов – наприклад, близнюки з однаковим генотипом.
3. Якщо ідея з’явилася, ніхто не перешкодить її реалізації. Людство ще жодного разу не змогло зупинити науку.
4. Навіть якщо клонування повністю заборонити, на планеті все одно знайдуться зацікавлені у таких експериментах. Скажімо, хтось з мільярдерів втратить дитину – невже він пошкодує грошей на найкращих спеціалістів, які зможуть „відродити” любу кровинку? Про свою готовність клонувати людей вже оголосили провідні біохіміки – американець Панайотіс Завос, італієць Северино Антінорі, француженка Бріжит Буасельє. Якщо такі експерименти робитимуться підпільно, урядам стане значно складніше взяти процес під контроль.
5. Бездітні пари зможуть мати власних дітей.

Клонувати чи не клонувати?

Більшість вчених та медиків все ж таки підтримують клонування. Але - в терапевничних цілях. Правда – добре: виростити орган або тканину, яку можна пересадити без страху відторгнення? Але для цього потрібні стовбурові клітини, а їх, здавалося б, можна взяти лише в убитого ембріона (людини/нелюдини – потрібне підкреслити)... Втім, схоже, медики знайшли вихід з цієї ситуації. Виявляється, стовбурові клітини є не лише у зародків – певна кількість міститься й в пуповинній крові немовляти. Якщо під час пологів її зберігти та законсервувати, дитина матиме запас власних ембріональних клітин. В разі проблем зі здоров’ям, цей „будівельний матеріал” можна буде використати для успішного лікування будь-якої хвороби. Однак, поки що питання клонування залишається відкритим – як воно вирішиться, покаже тільки час.

Євгенія Мартинюк