Про Google, холодильник та Австралію. Або як це все пов’язане з метро

Ми молоді. Ще не відчуваємо себе надміру дорослими, але вже на останніх курсах університету. Не кияни, ні: більшість з нас – вихідці з різних куточків України. Тому й живемо в гуртожитку:

- спілкуємось/весело проводимо час (не без цього);
- читаємо/обговорюємо прочитане;
- ходимо в кіно/до хрипу сперечаємося про побачене;
- годинами лазимо в Інтернеті/користуємось всілякими флешками, ай-подами, зйомними вінчестерами, ноутами (список можна продовжити відповідно до обізнаності з ми «просунутими» штуками);

Але й працюємо, дехто має «серйозні» стосунки. А хтось навіть будує якісь там далекосяжні плани про кар’єру, сім’ю, етсетера, як то кажуть.

Тема здоров’я?.. Так, інколи виникає. Хтось сприймає її серйозно - починає розповідати все, що десь чув/читав про здоровий спосіб життя (як показує практика, особливо багато згадується «під пиво»). Хтось презирливо посміхається та закурює. Хтось просто слухає. Втім, тема досить швидко «загибається», зводиться на жарти й розмова перестрибує на щось інше.

І от – дзвінок від друга. «Зайди до мене ввечері, якщо зможеш. Просто треба поговорити. Ми з Мариною… Ай, фігня, коротше». Думаю – знов посварилися (ця пара в усьому конкурує – змагаються в навчанні, у кар’єрі, зарплаті, у тому хто більше знає/вміє/може і все таке). Наступного ранку хлопцеві треба було їхати додому в Кіровоград, тож, думаю, зайду.

Він був похмурий і стомлений. Та я до цього звикла. Порпався на кухні, запросив до кімнати. І майже одразу виклав усе. «У Марини знайшли якесь утворення в печінці. Вона в лікарні. За два тижні – операція. Слава Богу, щось доброякісне. Але лікарі сказали: хочете сім’ю – треба розібратися з цим зараз». Я заклякла…

Звичайно, потім була довга розмова:

- Як знайшли? Випадково.
- Що шукали? Причини червоних плям на шкірі – не могли знайти і почали комплексний огляд.
- Чому не можна залишити все як є? Утворення гормонозалежне. В разі якогось гормонального сплеску (вагітність, скажімо) може почати рости.

Ми поговорили про лікарів, моральну підтримку, гроші – все як в тумані, адже Марина моя подруга. Ще кілька днів тому ми бачилися з нею – книжки, музика, плани на майбутнє. Квитки на руках - хотіла за місяць від’їжджати до Австралії вчитися. А тепер… Так, все буде добре – лікарі кажуть: видалять, і діло з кінцем. Але воно ж не так просто – це ж жива людина… Який удар по її нервам, по близьким людям… Хто вже й згадує за всі ті плани – тільки б здоров’я відновити..

Я прийшла додому, розказала це все своєму хлопцеві. Він мене тільки обійняв – що поробиш, таке життя… А я все думала – чому, чого таке трапляється з молодими, повними життя людьми? Що ж це таке – що ми робимо не так? Чи маємо ми хоч якийсь шанс якось захиститися? Як дізнатися хоч щось? Поринула в одне з своїх джерел підзнання - безвідмовний пошуковик Google. Ну, відкрив він свої простори – і? Не секрет, що:

- пухлина – це ріст клітин організму, які з якихось причин почали неправильно ділитися та мутувати. Пухлини зустрічаються практично в усіх органах та тканинах;
- ніхто не знає достеменно, чим саме це спричинене (бувають доброякісні (ті, що не ростуть більше якогось розміру та після видалення) та злоякісні пухлини – ростуть неконтрольовано, часто знову з’являються й після видалення);
- є кілька теорій виникнення – механічна, фізична, хімічна, генна тощо. Відповідно поділяють і канцерогени (фактори, які можуть спричинити появу пухлин). Канцерогени можуть бути в їжі, можуть виступати в якості електромагнітних полей, радіації, різних речовинах у предметах, які нас оточують (сплави металів, шпалери, фарби тощо) і таке інше;
- скоріше за все пухлини виникають через дію чинників у їхній сукупності, і виділити якусь одну причину зазвичай складно;
- захиститися на 100% не може ніхто (навіть на деяких стародавніх людських кістках, знайдених археологами, є ознаки, що вказують на ракові хвороби). Але ми можемо знизити ризик, якщо почнемо більше дізнаватися про канцерогени і намагатися максимально уникнути їхньої дії;

і таке інше.

«Вот те на», думаю. Що ж ми можемо змінити в нашому житті – хоча б навіть в помешканні, де живемо?

От, наша кімната, гуртожиток. Ми живемо вдвох на 9 квадратних метрах. Ліжко – майже впритул до холодильника. Електромагнітне поле, яке діє постійно. На холодильнику – мікрохвильовка (теж джерело електромагнітного випромінювання). Треба якось або переставити це все добро або хоча б відсунути якомога далі (в нашому випадку – на 10 см). В двох кроках – така собі шафа-стінка невідомо з чого, певно, з ДСП. Вводимо до Google. І що ж? Під час використання ДСП у побуті з нього виділяються шкідливі для здоров’я фенол та формальдегід. Останній офіційно визнаний канцерогеном. Його можна зустріти не лише в меблях, а також для виготовлення смол, пластиків, клею, пластирів та фарб. В жодному разі не ставити меблі з ДСП біля батареї та по частіше провітрювати кімнату.

На вікні в нас повно книжок та пластикових коробочок з-під їжі (ну не можу я їх викинути, хоч ти трісни! Завжди можна придумати їм застосування!). А от і не варто –зайвий пластик треба сміливо викидати і не поспішати оздоблювати ним помешкання. І ще – не слід клеїти на стіни синтетичні шпалери та класти на підлогу синтетичні килими – це все випаровує шкідливі речовини. («Хоч від цього Бог милував», думаю, «в мене на підлозі – бабусин дагестанський килимок, якому, за найскромнішими підрахунками, не менше 50-ти років. Тоді, певно, «фуфел не парили».)

Далі – два компа. На полиці над ними – лампа та радіо. Неподалік – чайник. Все підключене до одного подовжувача-тройника. Хм… Комп’ютери, випромінювання - знов електромагнітні поля… Що можна зробити? Не залишати техніку ввімкненою без необхідності, обов’язково вимикати її на ніч, частіше робити вологе прибирання. Кажуть, корисно завести кактус – він поглинає екранне випромінювання. Прикольно мати й інші рослини в кімнаті. Можна поставити екран монітора на найменший режим яскравості, при якому комфортно працювати. Ще – частіше пити зелений чай, їсти апельсини, банани – вони допомагають впоратися з негативними впливами.

Подумала я про все це, і пішла спати. А на наступний день ми поїхали зранку на пари. Стоїмо в метро. Тут мій хлопець вирішив подивитися, чи не їде поїзд, і спробував зазирнути у тунель – так з нетерплячки роблять всі. А я йому: «Знаєш, я вичитала, що в метро дуже потужне випромінювання, особливо – над коліями, адже вони під високим струмом. Тому коли ти отак висовуєшся – попадаєш головою прямо у електромагнітне поле.» Він, звичайно, як завжди посміявся і обійняв мене. Але зазирати до тунелю перестав))

Євгенія Мартинюк

Ядерна бомба? – будь-ласка! Атомний реактор? – та скільки завгодно! А людське серце? - зась?..

„У Кореї відкривають центр із клонування домашніх тваринок. Всього за 150 тисяч доларів будь-який місцевий багатій може замовити точну копію якогось чотириногого”. Сьогодні мій ранок розпочався саме з цієї радіо-новини. Почувши її, я відклала всі інші справи, щоб спробувати з’ясувати: чому, коли стільки людей чекають на прорив у біотехнологіях, вчені займаються такими дрібницями?

Вівцю Доллі клонували понад 10 років тому – а де ж прогрес, де розвиток? Де обіцяні штучно вирощені органи, які не відторгатимуться організмом? Нам кажуть: справжня наука розвивається повільно, щоб провести достовірні експерименти потрібні чималі гроші та довгий час. Але чому ж тоді не пройшло і кількох років, як досі дивовижні для українця мобільні телефони та ноутбуки стали звичайною частиною життя? Що ж заважає прориву у медицині? Адже, гадаю, вміння лікувати якомога більше хвороб значно важливіше навіть за інформаційну революцію... Спробуємо розібратися, що ж заважає розвитку останнього слова генної інженерії – технології клонування.

Що таке клонування?

Клонування – це штучне відтворення генетично точної копії будь-якої живої істоти. У жіночої особини беруть яйцеклітину, мікроскопічною піпеткою витягають ядро. А на його місце вводиться будь-яка клітина, що містить ДНК організму, який клонують. Фактично це імітація сперматозоїда під час запліднення. З моменту злиття клітини з яйцеклітиною починається розмноження клітин та ріст ембріону.

Розрізняють два види клонування – репродуктивне та терапевтичне.

Терапевтичне клонування – це клонування з обмеженням росту ембріона до двох тижнів. За цей час ембріональні клітини мають великий потенціал для ділення та не мають спеціалізації – в майбутньому вони можуть стати будь-якою тканиною чи органом. Такі клітини називають стовбуровими, їх можна широко використовувати в медицині: вирощувати здорові тканини й пересаджувати їх на місце пошкоджених та хворих. Нові органи не відторгатимуться – організм сприйме їх, як рідні.

Якщо розмноження клонованих клітин не зупинити за два тижні, а ембріон помістити до утроби жінки, він стане плодом, а пізніше – дитиною. Тобто „терапевтичне” клонування може „непомітно” перетворитися на „репродуктивне”. Достатньо тільки знайти потенційну мати, яка дасть згоду виносити та народити клона. Втім, як показали дослідження, кожна клітина має певний потенціал для розвитку, тобто за своє життя вона може поділитися обмежену кількість разів. Найбільший потенціал до поділу мають як раз ембріональні клітини – вони тільки починають своє життя. Саме тому, якщо клонувати дорослий організм, копія не зможе жити стільки ж, скільки оригінал - овечка Доллі померла через шість років, а мала б прожити вдвічі більше. Це сталося тому, що прототипом Доллі стала доросла вівця - на момент клонування її клітини вже більшою чи меншою мірою вичерпали свій життєвий потенціал. Тому відтворення геніїв чи тиранів навряд чи можливе. До того ж, життя людини навряд чи запрограмоване генетично. Скоріше, можна говорити про вірогідність, важливість виховання та соціальні умови.

Хто „за”, хто „проти”

Попри очевидні вигоди та переваги, клонування має цілу армію противників. Вони з’явилися одразу, як тільки людство дізналося про можливість скопіювати будь-який організм. Спробуємо розібратися в агрументах обох сторін.

Проти:
1. проти клонування виступають більшість релігій – вважається, що життя починається з моменту запліднення. Тому ембріон – це вже людина, а використання ембріональних (стовбурових) клітин – це вбивство. До того ж, клонувати – означає взяти на себе роль Бога. (У відповідь деякі науковці говорять: апендицит теж створений Богом. Але якщо в Папи Римського раптом станеться запалення, апендицит видалять).
2. природнє запліднення відбувається за високого рівня сексуальної, тобто емоційної енергії. Багато хто вважає, що це сприяє утворенню власної енергетики плода. А під час клонування ця імпульсивність відсутня, тому ембріон виявляється енергетично неповноцінним.
3. існує моживість, що клони не зможуть стати повноцінними членами суспільства, адже постійно відчуватимуть дискрімінацію.
4. теоретично не тільки ембріональні клітини, а й дорослих клонів можна використовувати як генетичний матеріал та джерело донорських органів.

За:
1. Безумовно позитивний медичний ефект – вирішення проблеми пересадки органів та тканин.
2. Людству властивий страх перед новими досягненнями. Але клонування відбувається і за природніх умов – наприклад, близнюки з однаковим генотипом.
3. Якщо ідея з’явилася, ніхто не перешкодить її реалізації. Людство ще жодного разу не змогло зупинити науку.
4. Навіть якщо клонування повністю заборонити, на планеті все одно знайдуться зацікавлені у таких експериментах. Скажімо, хтось з мільярдерів втратить дитину – невже він пошкодує грошей на найкращих спеціалістів, які зможуть „відродити” любу кровинку? Про свою готовність клонувати людей вже оголосили провідні біохіміки – американець Панайотіс Завос, італієць Северино Антінорі, француженка Бріжит Буасельє. Якщо такі експерименти робитимуться підпільно, урядам стане значно складніше взяти процес під контроль.
5. Бездітні пари зможуть мати власних дітей.

Клонувати чи не клонувати?

Більшість вчених та медиків все ж таки підтримують клонування. Але - в терапевничних цілях. Правда – добре: виростити орган або тканину, яку можна пересадити без страху відторгнення? Але для цього потрібні стовбурові клітини, а їх, здавалося б, можна взяти лише в убитого ембріона (людини/нелюдини – потрібне підкреслити)... Втім, схоже, медики знайшли вихід з цієї ситуації. Виявляється, стовбурові клітини є не лише у зародків – певна кількість міститься й в пуповинній крові немовляти. Якщо під час пологів її зберігти та законсервувати, дитина матиме запас власних ембріональних клітин. В разі проблем зі здоров’ям, цей „будівельний матеріал” можна буде використати для успішного лікування будь-якої хвороби. Однак, поки що питання клонування залишається відкритим – як воно вирішиться, покаже тільки час.

Євгенія Мартинюк